Історія


Український Вільний Університет (УВУ) пишається майже 100-річною світлою історією європейської установи вищої освіти та осередком української свідомості у Західній Європі. Заснований у 1921 році у Відні, столиці Австрії, Університет того ж року переїхав у Прагу, де блискуче розвивався протягом двадцяти чотирьох років. Коли радянські війська наблизилися до границь Праги, значну частину Університету було евакуйовано до Баварії, де УВУ відновив свою діяльність. Баварське міністерство вищої освіти надало Університету повне визнання його магістерських, докторських та габілітаційних дипломів. Таким чином, сьогодні УВУ є найстарішим приватним університетом Німеччини і єдиним університетом поза межами України, який викладає українською, німецькою та англійською мовами.

history1

Віденський період (1921 р.)

Історія УВУ тісно пов’язана з історією української незалежності в ранніх роках 20-го століття. Університет заснований провідними діячами та науковцями, які приймали участь у подіях створення та захисту Української Народної Республіки, а після її занепаду виїхали в екзиль.

У числі засновників Університету були голова Української Центральної Ради та Української Народної Республіки, відомий професор історії М. Грушевський, та О. Колесса, колишній депутат австрійського парламенту, голова дипломатичної місії Західноукраїнської Народної Республіки у Римі, професор історії літератури.

Грушевський очолював Український соціологічний інститут у Відні, в той час як Колесса був головою Академічного відділу Віденського союзу українських журналістів та письменників. До ініціативи заснування Університету прилучилося також Товариство прихильників освіти. Офіційне відкриття УВУ відбулося в січні 1921року, а з літнього семестру Університет розпочав свою викладацьку діяльність. З огляду на те, що Відень переставав бути центром українського еміграційного життя, то після закінчення першого семестру УВУ переїхав у Прагу, де кипіло живе політичне, культурне та освітне життя українського еміграції.

Празький період (1921-1945 рр.)

Празький період часто називають «золотим періодом» розвитку Університету. У Празі Університет одержав приміщення від Карлового університету, з яким розпочав тісну співпрацю, а фінансову підтримку отримав від уряду Чехо-Словацької Республіки, зокрема, президента Томаша Масарика. На той час у Празі проживала значна кількість українських професорів, вчених та студентів, і це сприяло розвитку Університету. В Університеті було відкрито два факультети – філософічний та правничо-економічний. На перший семестр навчання записалося понад 700 слухачів. Xоча серед студентів УВУ була більшість українців, однак в Університеті навчалися також й німці, латиші, росіяни, румуни, євреї, угорці, білоруси і поляки. Серед знаметних професорів були:Д. Антонович, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, С.Смаль-Стоцький, Б. Старосольський С. Рудницький, А. Яковлів та І.Огієнко. У 1945 році, коли радянські війська наблизилися до Праги, значна частина професорів та студентів емігрували з Праги, переважно до Мюнхену. Тодішній ректор УВУ А. Волошина, який відмовився від переїзду до Німеччини, був схоплений енкаведистами, заарештований і евентуально розстріляний. Усі статки УВУ, разом із архівом, бібліотекою та іншими матеріалами, потрапили в руки червоноармійців і були відправлені до СРСР.

Мюнхенський період (від 1945 р.)

У 1945 році жменька діячів УВУ опинилася в зруйнованому Мюнхені з бажанням відновити діяльність Університету. Не зважаючи на перепони, їм все ж вдалося це зробити. Важливу роль відіграв Вадим Щербаківський, знаний історик та визначний археолог, який став першим ректором УВУ в Німеччині. Першим приміщенням УВУ стала німецька школа, з якої і почалася плідна праця по розбудові Університету. Внаслідок такої плодотворної роботи, у 1950 році відбулося офіційне визнання наукових ступенів УВУ Баварським міністерством освіти.

У 1962 році УВУ отримав субсидії від Федерального уряду Німеччини та Вільної держави Баварії, які продовжувалися до 1996 і 2006 років. Спочатку Університет діяв як учбова установа для емігрантів, з фокусом на діаспору в Німеччині, США і Канаді. Це відкривало їм двері до освіти, науки та бізнесу. Серед випускників цього періоду були усім відомі Ю. Шевелов, В. Державин, І. Фізер, Л. Рудницький, Ю. Бойко, Блохін, Л. Винар та А. Жуковський. З проголошенням незалежності України, Університет став єдиним європейським університетом спроможним дати студентам з України можливість навчатися українською мовою, пройти стажування у Німеччині, відкрити світ Європи та створити мережу професійних контактів. Теперішні випускники УВУ - це діячі, науковці й професіонали, здебільшого з України, серед яких: Сергій Квіт, колишній міністр освіти і науки України; Петро Стецюк, колишній суддя Конституційного суду; Мирослава Антонович, колишня суддя ad hoc Страсбурзького суду, голова Центру міжнародного права Національного університету «Києво-Могилянська академія» й голова кафедри міжнародного права УВУ; Олексій Хаб’юк, професор економічного університету в Дюселдорфі; Катерина Шосланд, голова відділу кадрів німецької фінансової фірми Finum і доцент УВУ; Олександр Марусяк, колишній провідний експерт поліційної реформи у Чернівцях, відтепер експерт німецької програми «Migration for Development» та Центру міжнародної еміграції та розвитку (СІМ).

Що означає «вільний» в назві Університету?

В складі першої управи УВУ виявилися розбіжності в поглядах,- що саме значить «вільний» Університет? Для М.Грушевського «вільний університет» означав відкритий, народний університет без академічних кваліфікацій як для професорів, так і для студентів.

З боку О. Колесси, розуміння характеру Університету було як «недержавного», що відповідав традиційним установам на зразок західноєвропейських університетів.

Перемогло бачення О.Колесси, який і був обраний ректором, а Михайло Грушевський з декількома співробітниками відсторонився від участі в університетському житті.

Сьогодні до визначення «вільний» додається й поняття автономного університету, який підтримує свободу думки, заохочує критичне мислення та відкритий до дискурсу. Студенти УВУ називають свій Університет «територією свободи».